|
|
||
|
|
||
|
Гайсин
засновано у 1545
році. Місто
входило до
складу
Брацлавського
воєводства. 1629
року в
Гайсині
проживало 822 чоловіка.
Раніше
місто
називалось
Гальшин або
Айсин. В 40-х
роках XVII
століття
Гайсин був однією
з фортець, що
прикривали
Брацлавщину
від
вторгнення
ворогів. Укріплення
складалося
з земляного
валу, дубового
частоколу з
двоповерховими
воротами.
Мешканці
міста
виконували
панщину на користь
замку,
платили
чинш,
відбували
толоки.
Жителі
Гайсина не
мирилися з
утисками поневолювачів.
Селяни та
міщани
брали активну
участь у
народно-визвольному
русі проти
феодально-кріпосницького
і
національно-релігійного
гніту
польської
шляхти в 30-60-х
роках XVIII століття.
В
Гайсинському
повіті діяв
селянський
загін, який
очолював
Грива.
Чимало місцевих
жителів
вступило до
загонів
Гонти і
Залізняка.
Після
возз'єднання
Правобережжя
з Росією
Гайсин 1795 року
став
центром Гайсинського
округу
Брацлавського
намісництва,
а з 1797 року -
повітовим
містом
Подільської
губернії. Із 9206
чоловік, що
проживали в
Гайсині
наприкінці
50-х років XIX століття,
близько 7 тис.
становили
міщани, 150 - дворяни,
500 - купці, 421 -
цехові
ремісники.
Основними заняттями
жителів
міста були
землеробство,
дрібне
ремесло та
торгівля. В
Гайсині налічувалося
95 майстерень,
переважно
гончарських,
шевських та
лимарських,
було багато
шинків.
Через кожні 2
тижні щочетверга
відбувалися
торги.
Багато
гайсинських
міщан
здобували
собі на
прожиття поденними
заробітками
на
винокурних
і цукрових
заводах, у
навколишніх
поміщицьких
маєтках або
ж кожного
літа
вирушали на
заробітки до
Одеси та
Бессарабії.
В 60-х роках XIX
століття у
Гайсині
працювали
одна
приватна
лікарня на 10
ліжок,
двокласне
училище,
пошта. Наприкінці
80-х років
відкрито
церковнопарафіяльну
школу. 1806 року
у складі
Сіверського
драгунського
полку в
місті
побував великий
український
письменник
І.П.Котляревський,
тоді вже
уславлений
автор "Енеїди".
Пам'ять про
перебування
письменника
в Гайсині
увічнює
меморіальна
дошка,
прикріплена
до стіни
будинку №27 по
вулиці
імені Першого
травня. 1806 року
почалася
російсько-турецька
війна.
Сіверський
драгунський
полк сформований
на базі
українських
козацьких
полків, брав
участь у
визволенні
з-під турецького
ярма
Молдавії та
Бессарабії.
Пліч-опліч з
російськими
братами
бились
українці і
проти
наполеонівської
навали.
Активну
участь у
Вітчизняній
війні 1812-1814
років брали
мешканці
Гайсина та
селяни
навколишніх
сіл, які влилися
в полк,
сформований
на Поділлі.
Спільним
був для
братніх
народів не
тільки зовнішній,
а й
внутрішній
ворог - царат,
який пригноблював
трудящих
усієї
багатонаціональної
Росії.
Царське
законодавство
надавало
поміщикам
виключне
право на працю,
майно і
особу
селянина,
котрого пан
міг продати,
виміняти на
першу-ліпшу
річ або й закатувати
до смерті. У
Вінницькому
обласному
державному
архіві
зберігається
документ - донесення
пристава
першого
стану
Гайсинського
повіту
подільському
губернаторові
про те, що 14
квітня 1859 року
місцевий
поміщик Врублевський
50 ударами
різок
закатував
свого
кріпака,
15-річного
пастуха
Гаврила
Щасливого,
який без
дозволу
прикажчика
пішов з поля
додому, щоб
переодягнутись.
"Після екзекуції,
- пише
пристав, -
вищезгаданий
підліток
помер". За
іронією
долі
замордована
селянська
дитина
носила
прізвище
Щасливого,
хоч про
щастя не
мала
найменшого
уявлення.
Селяни все
частіше й
активніше
виявляли протест
проти
кріпацтва,
проти
знущання й
сваволі
поміщиків. У
травні 1861 року
флігель-ад'ютант
корпусу
жандармів з
тривогою
повідомляв
київського
генерал-губернатора
про
небезпечні
заворушення
серед селян
Гайсинського
повіту і
вимагав
негайного
введення військ
до Гайсина.
Розпад
феодально-кріпосницького
ладу,
розвиток
капіталістичних
відносин,
поразка
Росії у
Кримській
війні 1853-1856
років,
грізні
селянські
заворушення
- все це
примусило
царизм
провести в 1861
році реформи
і скасувати
кріпосне
право. Проте
реформа
була по суті
лише
формальною
акцією і не
звільнила
селян від
кабали. Їх
зганяли на
найгірші
землі, а
викуп
примушували
платити
великий. На
Поділлі, для
якого взагалі
характерним
був
земельний
голод, найтяжчі
умови
склалися в
Гайсинському
повіті. Майже
всі родючі
землі тут
належали
поміщикам.
Селянам
дісталися
жалюгідні
клаптики,
які не могли
їх
прогодувати.
А становище бідаків,
що жили у
самому
Гайсині,
було просто
таки
нестерпним.
До 1870 року в
Гайсині не
було
промислових
підприємств.
Існували тільки
дрібні
ремісничі
майстерні.
Годі було й
говорити
про будь-яку
регламентацію
робочого
дня в цих
майстернях.
Плату ж за
виснажливу
працю
ремісники
одержували
мізерну.
Досить
великим був
у місті
купецький
прошарок.
Розташований
на важливих
шляхах Гайсин
зростав як
торговельний
центр. Це,
безумовно,
сприяло
розвиткові
економіки
міста. В Гайсині
часто
відбувалися
ярмарки, на
яких ремісники
збували
свої вироби:
чоботи, колеса,
глиняний
посуд тощо.
Вивозили
продукцію і
в сусідні
містечка:
Гранів,
Китайгород, Кіблич,
Соболівку.
Розвиток
капіталістичних
відносин
після
реформи 1861
року
зумовив появу
у Гайсині
промислових
підприємств.
1870 року тут
було
споруджено
цегельний
завод, 1880-го
почала
працювати
тютюнова
фабрика. В 1899 році
на околиці
міста виник
цукровий
завод, до
якого було
підведено
вузькоколійну
залізницю
на лінії
Вінниця-Гайворон,
з'явився
паровий
млин. І хоч ці
підприємства
були
малопотужними,
з
примітивною
технікою,
вони
сприяли
припливу до
Гайсина робочої
сили і
зростанню
населення
міста. Переписом
1897 року в
Гайсині
зареєстровано
близько 11,5
тисячі
чоловік. На
той час це
вже було одне
з
найбільших
міст
Поділля. Тут
налічувалося
700 робітників,
500 ремісників.
Трудящих
експлуатували
не тільки
власники
підприємств,
а й їх
посіпаки -
підрядчики. Наприклад,
підрядчики,
що наймали
робочу силу
на цукровий
завод,
одержували
за кожного
робітника
щомісяця 8-10
карбованців
чистого
прибутку.
Місячна
заробітна
плата директора
Гайсинського
цукрового
заводу відповідала
заробітній
платі 118
робітників.
Робітники
працювали
по 12-14 годин на
добу.
Чоловіки одержували
50-60 копійок на
день, жінки - 35-40.
Значна частина
заробітної
плати
відраховувалась
у вигляді
численних
штрафів.
Була відсутня
будь-яка
охорона
праці. В
результаті
кожний
третій
робітник
ставав калікою,
і його
викидали на
вулицю без
найменшої
допомоги.
Особливо
важким було
становище
наймитів. У 1901-1902
роках їхня
середня
заробітна
плата
становила 20
копійок на
день. Жили
робітники в
тісних,
брудних,
холодних
бараках. На
вуличках
міста, де не
могли
розминутися
й два візки,
стояли
зліплені з
глини
халупи під
солом'яними
стріхами. Часто
в таких
"квартирах"
жило по 3-4
сім'ї. Важкі
умови життя
і праці,
низька
оплата,
безправне
становище
трудящих на
боротьбу
проти гнобителів.
У 1904 році
робітники
місцевих
підприємств
неодноразово
виступали з
вимогою
скоротити
робочий
день, поліпшити
умови праці,
підвищити
заробітну
плату. З
особливою
силою
розгорнулася
революційна
боротьба в 1905
році. 9
січня 1905 року
цар
відповів
пострілами
на звернення
до нього по допомогу
петербурзьких
трудящих.
Звістка про
це обурила
всю трудову
Росію. На
Гайсинському
цукровому
заводі
поширювались
листівки, в
яких
розповідалось
про криваві події
“кривавої
неділі”.
Вони
кликали до страйку
під гаслами:
“Геть
самодержавство!”,
“Восьмигодинний
робочий
день – для
всіх
робітників
заводу!”.
Навесні й
влітку 1905 року
відбулися
перші
міські
робітничі
маївки.
Такого Гайсин
ще не бачив.
На вулицях
збирались
натовпи
революційно
настроєних
робітників
та селян, що
прибували з
навколишніх
сіл. Звідусіль
чулися
вигуки
“Геть царя!
Хай живе
свобода!”.
Промовці з
наспіх
зробленої
трибуни
закликали
до
повстання. В
повітових установах
гайсинчани
позривали
зі стін і пошматували
царські
портрети.
Особливо рішучим
і тривалим
був страйк
робітників
Гайсинського
цукрового
заводу в
грудні 1905 року.
В ньому
взяли
участь всі
робітники
підприємства.
Гайсинський
повітовий
справник
повідомляв
подільського
губернатора
“про небезпечний
характер
страйку
робітників
цукрового,
винокурного
і
пивоварного
заводів
наприкінці
листопада
та на
початку
грудня 1905
року”. Під
впливом
робітників
на боротьбу
піднялись і
селяни
повіту.
Навесні 1905
року
розпочався
масовий
страйковий
рух
сільськогосподарських
робітників
в економіях
і фільварках.
Селяни
Гайсина,
Мелешкова
та Зятківець
підпалили
панські
маєтки.
Повсюди
навколо
Гайсина
виникали
запеклі
сутички
селян з
каральними
загонами. А в
селі
Михайлівці,
недалеко
від Гайсина,
селяни
вирішили приєднатись
до
повсталих
робітників
і заявили у
своєму
“Приговорі”,
що вони
готові зі зброєю
в руках
боротись
разом з
робітниками
проти
царизму.
Селяни
палили та
руйнували
поміщицькі
маєтки,
вирубували
ліс,
заорювали дворянські
землі,
конфісковували
і розподіляли
між собою
панське
майно,
чинили опір
карателям. 27
травня 1905 року
розпочався
один з
найбільш
масових і
організованих
виступів на
Гайсинщині
– в селі
Ометинці
(нині Немирівського
району). В
ньому взяли
участь наймити,
які
працювали в
поміщицькій
економії, та
селяни. 1
червня
подільському
губернаторові
надійшла
телеграма з
Гайсина, в якій
повідомлялося,
що “селяни
Ометинців
виставляють
неможливі
умови,
переконання
не діють”. До
Ометинців
було
послано
військову
частину. І
лише за
допомогою
зброї, через 10
днів після
початку
страйку,
селян
примусили
вийти на
роботу. В
грудні 1905 року
повітовий
справник
просить
губернатора
“перевести
ескадрон із
Хащеватої
до Гайсина,
де настрій
навколишніх
селян і
гайсинських
міщан дуже
збуджений”.
Під впливом
соціал-демократичної
агітації
боротьба
трудящих
набирає все
більш
організованого
характеру.
Значну увагу
більшовики
Поділля
приділяли
пропаганді
й поширенню
марксистської
літератури.
Серед
робітників
Гайсина
розповсюджувалась
більшовицька
газета
“Пролетарий”,
праці В. І.
Леніна.
Наслідком
наполегливої
роботи
більшовиків
було те, що у 1906-1907
роках на Поділлі
продовжувала
ширитись
революційна
боротьба. В
березні 1906
року
жандарми в
численних
донесеннях
губернаторові
сповіщали
про
надзвичайно
тривожне
становище у
Гайсині, про
поширення
прокламацій
із закликами
до збройних
виступів.
Автори донесень
благають
негайно
ввести до
Гайсина
військові сили.
В липні 1906 року
знову
страйкують
робітники
Гайсина. До
них
приєднуються
кравці, теслярі
та інші
ремісники.
Власники
підприємств
і
майстерень
змушені
скоротити
робочий
день на 1
годину 15
хвилин та
піти на ряд
інших
поступок. В
селі Брідки
Гайсинського
повіту
піднімаються
на боротьбу
робітники
цукрових
плантацій.
Шириться
селянський
рух. 1906 року в
Гайсинському
повіті
виникають
Ради
селянських
депутатів.
За допомогою
значних
військових
сил поліції
та жандармерії
вдалося
придушити
революційні
виступи
робітників
і селян
Гайсина.
Місцева
соціал-демократична
організація
була розгромлена.
Ті, кому
пощастило
врятуватись,
мусили
перейти у
глибоке
підпілля.
Царизм, вірний
своїй
програмі –
задушити
революцію,
знищити всі
її
завоювання,
серйозні
сподівання
покладав на
столипінську
аграрну
реформу, яка мала
на меті
ліквідацію
общинного
землеволодіння
і створення
з
куркульства
широкої
соціальної
підпори
самодержавству
на селі.
Селянам-біднякам
і
середнякам
ця політика
несла
розорення,
злидні,
голод.
Неспроможні
витримати
конкуренцію
з куркулями,
вони мусили
продавати
свої
господарства
і йти на заробітки
до міста.
Багато
розорених
селян прибувало
і до Гайсина.
Його
населення
завдяки
цьому
зросло з 1911 до 1914
року від 13222 до 14111
чоловік. Про
перемогу
Лютневої
революції 1917
року в
Гайсині
стало
відомо на
початку
березня. 13
березня в
місті
відбулися
мітинги та
демонстрації
робітників
і солдатів
місцевого
гарнізону.
Демонстранти
розгромили
поліцейське
управління,
випустили
на волю
понад 220
в’язнів. В
березні 1917
року в Гайсині
створюється
Рада
робітничих
і селянських
депутатів.
Місцева
буржуазія,
намагаючись
утримати
владу у
своїх руках,
організовує
так звану
“Раду
громадських
організацій”.
Більшовицька
агітація,
розповіді
солдатів, що
поверталися
з фронту,
значною
мірою
сприяли
революціонізації
трудящих.
Адміністрація
Гайсина,
побоюючись
збройних
виступів,
звернулася
до комісара
Тимчасового
уряду з
проханням
ввести до
міста
надійні
військові
частини.
Комісар задовольнив
це прохання,
надіславши
до Гайсина
козаків. Наближався
переможний
Жовтень. І
трудящі Гайсина
разом з усім
українським
народом мужньо
боролися з
силами
старого
світу. Вони
недвозначно
продемонстрували
свої позиції
і під час
корніловського
заколоту. Для
боротьби з
корніловщиною
в Гайсині
було створено
комітет
охорони
революції. 1
вересня 1917 року
він
роззброїв
місцевий
контрреволюційний
загін,
заарештував
повітового
комісара і
його
заступника,
військового
начальника,
голову
продовольчої
управи, взяв
під свій контроль
пошту і
телеграф. На
початку
грудня 1917 року
революційний
рух на
Гайсинщині
набрав
такого
розмаху, що
органи
Центральної
ради
змушені
були
визнати
своє
безсилля. Із 107
поміщицьких
господарств
повіту селяни
розгромили 64. 15
травня 1920 року
білополяки
і
петлюрівські
банди
Волинця і
Трутенка
зайняли
Гайсин.
Робітники й
селяни мусили
знову
відкласти
мирні
справи і
взятися до
зброї.
Червона
Армія в ряді
битв завдала
поразки
військам
панської
Польщі. 14 червня
1920 року від
білополяків
і
націоналістичної
контрреволюції
було
визволено й
Гайсин. 17-та
фашистська
армія, яка
наступала
на вінницькому
напрямку і
далі на
Гайсин,
майже вдвічі
переважала
наші
частини у
живій силі
та техніці.
Радянські
воїни
змушені
були з боями
відступати. 23-24
липня 1941 року
розгорнулись
запеклі бої
за Гайсин.
Частини
Червоної
Армії,
прикриваючи
відступ основних
сил, мужньо
оборонялись.
Особливо жорстокі
бої
точились у
Тимарському
лісі, недалеко
від станції
Зятківці. В
боях за Гайсин
билися
підрозділи
96-ї
гірсько-стрілецької
дивізії. 78-й
полк цієї
дивізії на
цілу добу зумів
затримати
великі сили
ворога.
Останніми
захисниками
Гайсина
були 12
червоноармійців,
які
окопались
на
території
середньої
школи №1. Всі
вони
загинули
смертю
хоробрих у
нерівному
бою з
гітлерівцями.
25 липня 1941 року
фашистські
розбійники
вдерлися до
Гайсина і
спустошили
його. Вони
спалили цілі
квартали,
знищили 286
житлових
будинків,
педагогічний
технікум,
Будинок
культури, клуби.
Лише стіни
залишились
від
промислових
підприємств.
Окупанти
впровадили
у місті
“новий
порядок”. На
стінах
будинків з’явились
накази,
кожне
речення
яких закінчувалось
одним
словом –
розстріл.
Щоб залякати
населення,
гітлерівці
розстрілювали,
вішали,
закопували
живцем,
кидали в
криниці
сотні
беззахисних
людей.
Особливо
по-звірячому
розправлялися
з
комуністами
та комсомольцями.
16 вересня 1941
року
фашистські
кати розстріляли
у Гайсині
понад 3
тисячі
мирних жителів.
За період
окупації
населення
міста зменшилось
на 9,4 тисячі
чоловік.
Окупанти створили
у Гайсині
табір для
військовополонених.
Тут за
найменшу
провину, а
часто і без
усякої
провини
піддавали
тортурам, вбивали.
Не можна без
гніву
читати акт
про звірства
окупантів,
складений
мешканцями
Гайсина: “За
час
окупації
німецькі
недолюдки
розстріляли
і замучили
понад 10 тисяч
мирних
жителів
міста
Гайсин і
Гайсинського
району.
Катування
відбувалися
в урочищі
Белендійка,
на
Гайсинських
хуторах і в
лісі. Масові
вбивства
мирних
жителів
тривали до
останнього
дня
хазяйнування
німецьких
окупантів.
Гітлерівці
піддавали
свої жертви
найжорстокішим
тортурам.
Тимофія
Панчука і
Петра Бабура
німці
спалили
живцем.
Інженера
Фадея Щербу
гітлерівці
так
знівечили,
що сім’я впізнала
його лише по
клаптях
натільної
білизни. На
Гайсинських
хуторах
німецько-фашистські
розбійники 14
лютого 1944 року
кидали і дітей
в колодязі.
Того дня
загинули в
колодязях
Степан
Терлецький,
Ольга
Лиханова та її
троє дітей,
колгоспник
Яків
Юркевич, його
дружина,
тримісячна
дочка Галя,
п’ятирічний
син Жорж та
інші. За
неповними
даними, німці
вивезли на
каторгу до
Німеччини 3200 жителів
Гайсинського
району”. На
території
Гайсинського
району
діяло 7
підпільних організацій.
Велику
агітаційну,
а також диверсійну
роботу в
тилу ворога
розгорнула підпільна
група,
створена
наприкінці 1941
року в селі
Зятківцях.
За рішенням
міжрайонного
парткому у
вересні 1942
року почав
діяти Гайсинський
підпільний
партійний
комітет. Він діяв
у контакті з
вінницьким
партійним
підпіллям і
вів роботу
по
створенню
підпільних
організацій
на
території
Гайсинського
району. Ліси
близько
підступають
до Гайсина. У
важкі роки
фашистської
окупації
лісові стежки
стали
надійними
друзями
партизанів. 19
травня 1943 року
в
Бубнівському
лісі, недалеко
від Гайсина,
було
утворено
партизанський
загін імені
В. І. Леніна,
більшість
якого становили
гайсинчани.
Згодом на
базі загону
виник
партизанський
полк.
Наприкінці жовтня
1943 року
партизани
напали на
німецьких
солдатів, що
будували
шосейний
шлях поблизу
Гайсина.
Було
розбито 6
німецьких
автомашин, 2
тягачі,
пошкоджено
паровоз,
убито і поранено
8
гітлерівців,
роззброєно 18
поліцаїв. У
листопаді
того ж року
народні
месники на
станції
Гайсин
роззброїли
двох німецьких
офіцерів,
знищили
засоби
зв’язку, пустили
під укіс 2
паровози,
підірвали
залізничний
міст на
околиці
Гайсина –
хуторі Кочурів.
Закінчивши
операцію,
вони
розклеїли
листівки і
зникли в
лісі.
Партизани
перешкоджали
окупантам
збирати
врожай,
вивозити продовольство
і худобу до
Німеччини.
Група партизанів-підривників
пустила під
укіс кілька
залізничних
ешелонів
ворога на дільницях
Гайсин-Вінниця,
Гайсин-Гайворон
та на інших
напрямках. В
березні 1944
року
Радянська
Армія
принесла
визволення
місту. Ось
рядки з повідомлення
Радянського
інформбюро
про визволення
Гайсина: “...На
захід та
південь від
міста Умань
наші
війська
продовжували
успішний
наступ.
Бійці
Н-ського
з’єднання форсували
річку Сіб на
південь і
північ від міста
Гайсин і
створили
німцям
загрозу оточення.
Інші наші
частини
завдали
противнику
удар з
фронту і в
результаті
запеклих боїв
оволоділи
районним
центром
Вінницької
області –
містом
Гайсин. На
підступах
до міста і на
його
вулицях
залишились
сотні
ворожих
трупів.
Захоплено
багато
трофеїв.
Оволодівши
рядом
населених
пунктів,
наші війська
на широкому
фронті
вийшли до
ріки Південний
Буг”. Це
сталося 14
березня 1944
року.
Визволяли
Гайсин
підрозділи
232-ї
стрілецької
дивізії
Другого
Українського
фронту. Різні
шляхи
проклала
війна перед
гайсинчанами.
Кожному
свій. І всім –
спільний з
народом
шлях
боротьби за
визволення
рідної Батьківщини.
Сотні
жителів
міста – і
серед них 375 офіцерів
– брали
активну
участь в
боях з гітлерівськими
загарбниками
на фронтах
Великої
Вітчизняної
війни. Майже
всі вони нагороджені
за мужність
і відвагу
орденами і медалями
Радянського
Союзу.
Урядовими
нагородами
відзначено
також
багатьох
народних
месників –
партизанів
та
підпільників. 14
червня 1920 року
в Гайсині
остаточно
перемогла
Радянська
влада. 16 липня
загальні
збори
членів Гайсинської
партійної
організації
обговорили
питання
відбудови
господарства
в місті і в
повіті.
Продовжувалась
робота по націоналізації
промислових
підприємств
міста та
приватних
будинків. До
кінця
червня було
націоналізовано
тютюнову
фабрику,
друкарню, 82
будинки
тощо. В
жовтні 1920 року
в Гайсині відбулися
перші
суботники
по
заготівлі
палива.
Переборюючи
великі
труднощі, у
травні 1921 року
розпочали
роботу
маслобійний
та шкіряний
заводи,
тютюнова
фабрика,
пивоварний
та
миловарний
заводи, а
також ряд артілей.
Було
збудовано
електростанцію.
Велика
робота
велась в
галузі
культурного
будівництва.
1887 року на
утримання
учбових закладів
Гайсина
земство
виділило 280
карбованців,
на охорону
здоров’я – 40.
Того ж року
на утримання
поліції
асигновано 1225
карбованців.
Три чверті
населення
Гайсина
було неписьменним.
В 1904 році тут
діяло лише
одне міське
двокласне
училище, в
якому
працювало 11
учителів, та
церковноприходська
школа з 2
вчителями. 1902
року в місті
відкрилася
перша
бібліотека
імені О. С.
Пушкіна. Та
оскільки
кожний
читач,
згідно
бібліотечного
статуту, мав
сплачувати
річні
членські
внески в
розмірі 3
карбованців,
користуватися
нею могли
лише
заможні
люди.
Медичної
допомоги
трудящі
майже
зовсім були
позбавлені.
У 1911 році в
Гайсині
працювало
лише 2 лікарні
і мали вони
загалом... 46
ліжок. На
весь повіт з
населенням
майже 300 тисяч
чоловік
було 2 лікарі
і кілька
фельдшерів.
Тільки 1913 року
місцеві
власті
спромоглися
відкрити
першу
земську
аптеку.
Замість
старих
навчальних
закладів
створюються
єдині
трудові
школи.
Відкриваються
школи для дорослих
–
неписьменних
та
малописьменних.
В березні 1921
року
засновано
Гайсинську
педагогічну
школу, яка
пізніше
була
реорганізована
в трирічні
педагогічні
курси.
Створюється
також
технічна
школа.
Починають
працювати 3
бібліотеки, 9
хат-читалень,
8 клубів. Були
зроблені
перші кроки
в галузі
налагодження
медичного
обслуговування
населення:
розширено
стару
лікарню,
створено
жіночу консультацію,
1923 року почала
працювати
дитяча лікарня,
відкрито
дитячу
консультацію.
Постановою
ВУЦВК від 7
березня 1923
року Гайсин
у числі 6
найбільших
міст
Поділля
було
перетворено
в окружний
центр. Це,
безперечно,
сприяло
його
дальшому
розвитку.
Найбільше підприємство
міста –
цукровий
завод – став до
ладу в
жовтні 1923 року.
Вже під час
сезону 1923-1924 років
він виробив
близько 240
тисяч пудів
цукру, а в 1925
році досяг
довоєнного
рівня виробництва.
Розширювались
та
реконструювались
й інші старі
підприємства
і водночас
споруджувались
нові:
плодоконсервний
завод,
машинобудівні
майстерні, маслозавод,
промкомбінат.
Рішенням
президії
ВУЦВК від 3
червня 1925 року
Гайсинський
округ було
ліквідовано.
Гайсин став
районним
центром
Тульчинського
округу. В
листопаді 1925
року
утворено
міську Раду
робітничих,
селянських
та
червоноармійських
депутатів. Місто
продовжувало
розвиватись.
Тут жило 18200
чоловік,
діяло
більше
десятка
промислових
підприємств.
Багато
уваги
гайсинчани
приділяли
благоустрою
свого міста.
На вулицях імені
Леніна та
імені Карла
Маркса
виросли
нові
багатоповерхові
будинки. У 1938-1940
роках на
комунальні
потреби
було
витрачено
близько 2
мільйонів
карбованців.
Поліпшився
добробут,
значно
зросла
культура
трудящих Гайсина.
Невпинно
зростав
роздрібний
товарооборот.
Наприклад, в
1939-1940 роках
населенню
було
продано
промислових
товарів на
суму понад 25
мільйонів
карбованців.
Набагато
поліпшилося
медичне
обслуговування
населення.
До послуг
жителів
міста були
лікарня, 2 диспансери,
жіноча та
дитяча
консультації,
в яких
працювало 42
лікарі. При
районній лікарні
почав діяти
електрокабінет,
було організовано
службу
медичної
допомоги. 1937 року
споруджено
новий
родильний
будинок та дитячі
ясла. За роки
довоєнних
п’ятирічок значно
розширилась
мережа шкіл
і культурно-освітніх
закладів. На
кінець 1940 року
в Гайсині
функціонували
4 середні та
одна
неповно-середня
школа, в яких
працювало
понад 100 учителів
і навчалося 3
тисячі
дітей. Діяла
фельдшерсько-акушерська
школа. До
послуг трудящих
були
кінотеатр,
бібліотеки
для дорослих
та для дітей
і юнацтва, 8
профспілкових
клубів.
Бюджет
міста в 1940 році
у порівнянні
з 1937 роком зріс
у два з
лишнім рази.
Маленьке
повітове
містечко,
яким був
Гайсин за часів
царату,
стало одним
із значних
економічних
і
культурних
центрів
Вінничини. |
||
|
||
|
© Copyright by
Юrash (Gaysin 2007) |
